Віталій Гольцов
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
 

Театр ляльок ім. Олександра Довженка у цьому році відзначає невеличкий ювілей. Він практично з’явився на світ 26 листопада 1976 року, коли відкрив свій 1-й сезон прем’єрою «Срібного копитця» П. Бажова. З того першого акторського складу, що грав цю виставу, і нині служать театрові Ольга Рудько, Ніна Засько, Віталій Гольцов…А коли згадати, що перший професійний театр ляльок в Україні був створений саме у Чернігові в лютому 1921 року, то у чернігівських лялькарів, як у подовжувачів його творчої справи, подвійний ювілей. І театр, звичайно, має й творчі досягнення, й конкретні здобутки. Й загальні для всіх українських театрів проблеми, зі своїми місцевими особливостями…Але не про це йтиме мова.

 

 А про те, що відсутній систематичний огляд творчого процесу і життя театрів ляльок України. Та й підтримувати повною мірою, організаційно чи фінансово, сьогодні не може ні Міністерство культури, ні місцева влада, ні якісь інші структури. При цьому наголошується запровадження театральної моделі, що схожа з моделлю, котра існує в благополучних країнах з високим рівнем життя, чесним правосуддям, придушеною корупцією. І де нема «комуністичних атавізмів» у вигляді «театрально-видовищних підприємств» з планами, що спускаються «зверху»… А багаторічна відсутність культурної політики держави, знецінює значення театру. Належної уваги до театру ляльок немає й в українських ЗМІ. Продовжує існувати стереотип, що театр ляльок – такий собі розважальний заклад для дітей…Та й під приціл театрознавчого ока потрапляє тільки частинка створеного українськими театрами ляльок… І то, в основному, в столиці та найкрупніших мегаполісах…Тому оцінити їхнє життя і процес розвитку вповні неможливо. Залишається тільки констатувати якісь конкретні факти у вигляді статистики.

 
Так, як лялькарі завжди відзначалися особливою солідарністю (або є такими в очах інших), то не може бути «сектантського» підходу в огляді статистичних даних діяльності українських театрів ляльок…Наприклад, все більше театрів мають у своєму репертуарі вистав для дорослих: «Лісова пісня» Лесі Українки, «Енеїда» Івана Котляревського – академічний театр «Бавка» (Ужгород); «20 хвилин з Ангелом» Олександра Вампілова – Тернопільський академічний театр актора і ляльки; «Півонієвий ліхтар» Саньютея Ентера – Львівський театр «І люди, і ляльки»; «Оскар і Рожева дама» Еріка Шмідта, «13 зірка» Ернеста Сетон-Томпсона – Одеський академічний театр ляльок; «Великий льох» Тараса Шевченка, «Ріка…Життя…» за Олександром Довженком – Чернігівський театр ляльок ім. О.Довженка; «Вій», «Ніч перед Різдвом» за Миколою Гоголем, «Декамерон» за Дж. Бокаччо, «Собаче серце» Михайла Булгакова - Кіровоградський академічний театр ляльок, «За двома зайцями» Михайла Старицького – Київський академічний театр ляльок; «Самогубство самоти» Неди Неждани, «Ворон» Карло Гоцці – Київський академічний міський театр ляльок…
 
Цікаві міжнародні фестивалі започаткував театр «І люди, і ляльки» зі Львова. Це фестиваль, що проходить влітку, й має таку ж назву «І люди, і ляльки». І фестиваль «Різдвяні лялькові історії»…З 1996 по 2011 р.р. у Чернігові відбулося 6 фестивалів авторських вистав «Чернігівські лялькові рандеву», в яких брали участь театри з Вінниці, Дніпропетровська, Житомира, Кіровограда, Києва, Кривого Рогу, Львова, Тернополя, Ужгорода, Херсону, Черкас, Гомеля (Білорусь), Курська (РФ). Фестиваль не мав журі, і відзначався неформальною домашньою атмосферою. Власне, виправдовуючи слово «фест», що означає, в першу чергу, «свято», а не змагання.
 
Проблемою багатьох українських театрів ляльок, великою мірою, є дефіцит реальних коштів, щоб виїжджати за кордон і представляти там мистецтво граючої ляльки, у тому числі й на фестивалях. Наприклад, саме через це у 2015 році чернігівські лялькарі не змогли поїхати до Естонії, Казахстану, Ізраїля.
 
Багаторічна відсутність культурної політики держави, знецінює значення театру в країні. Сьогодні займатись театральним мистецтвом є, метафорично кажучи, «вічним боєм з сотнями бід». Потрібна викристалізована державна ідеологія, фінансування галузі культури( попри все), щоб оживити діяльність театрів, критиків, громадських організацій. Щоб український театр відігравав таку ж роль у становленні та культурному відродженні держави, як свого часу чеський чи італійський. Повною мірою це стосується і театрів ляльок України.
 
 
 
 
 
 
0
0
0
s2sdefault

Віправити публікацію

Відішліть ваші публікації на електронну адресу unima.ua@gmail.com. Після розгляду, ми розмістимо їх в цьому розділі.

Останні публікації